Пригоди у Царстві Науки

             Казка про мову

                Так споконвіку, як і кожна мова,
Вона була у Світлі, в Бога-Слова,
І ось про світло свідчити прийшла. 

(Тетяна Майданович)

Колись давним-давно, коли ще планета Земля була плоска і її тримали три могутні слони, на світі жила-поживала середньостатистична сім'я: мама, тато, брат і сестра. Жили вони в маленькій хатці поблизу озера. Імена батьків, на жаль, мені невідомі, зате я точно можу сказати, що дівчину звали Белла, а хлопчика - Едвард.

Одного прекрасного літнього вечора Белла сиділа в своїй кімнаті і бавилася ляльками барбі, коли раптово двері відчинилися і весь брудний, в болоті і мулі Едвард, крикнув:

-Мерщій за мною!

Белла кинула своїх ляльок на підлогу, де вони пролежали до самої ночі( аж поки не ожили і не повернулися на свої місця, всім ж відомо,що іграшки вночі живуть своїм життям) Діти бігом поспішали до озера, і, коли вони прибігли, то Белла радісно скрикнула, не повіривши своїм очам:

- Русалка? Це русалка? Така, про яку був той мультик?

- Ні, - тихим голосом відповіла підводна жителька, - В нашому підводному цартві немає телевізора. Так само як і Інтернету, вай-фаю і мобільних телефонів.

Русалка мала вигляд дуже схожий до тих, які усі діти собі уявляли, малюючи у свої уяві русалок: замість ніг в неї був розкішний червоний риб'ячий хвіст, який вона час від часу окунала у воду; шкіра її на сонці переливалась усіма кольорами веселки, а волосся було золотисте і блискуче. 

Діти стояли у захваті, роззявивши роти. Русалка продовжила монотонним голосом:

- Я приплила до вас, тому що знаю, що ти Едварде, цього року йдеш в 5 клас, а ти, Белла - у перший. І коротше кажучи, мені доручили відпровадити вас обох у Царство Науки, щоб оцінити ваш рівень знань і готовність до навчання. Адже якщо ви не будете вчитися саме зараз, то через багато років, коли в Україні ситуація з освітою стане доволі суперечливою, вам буде важче підготуватись до ЗНО. - Вона перевела погляд на дітей, які не розуміли, що від них хочуть. - Ох, вибачте, діти..я трішки забагато наговорила тут.

- А ви справді русалка? І можете взяти нас з собою в те царство Нуки? - З недовірою спитала Белла.

- Науки! Царство Науки, дурненька! - Скрикнув Едвард. (Хлопчик з самого народження відрізнявся емоційністю, коли його молодша сестра мала звичку все приймати з  одним і тим самим виразом обличчя) Але ви дійсно кажете правду? Не обманете?

Русалка стрибнула у воду, і виринувши прошепотіла:

- Стрибайте за мною, поки бачите мою тінь, потім буде пізно.

-Але ж ми не вміємо плавати! - Крикнув Едвард, який вже подумав, що це все розіграш чи наслідок тої трави, з якої мама ранку зварила чай. Але не встиг він подумати про це,як побачив, що Белла вже була огорнута водою. У хлопчика не стало вибору, і він закрив очі, стрибаючи у прохолодну, приємну воду.

Діти неслися на великій швидкості по якомусь тунелю, як у грі Need for speed, і задавалося, пройшло дуже багато часу перед тим,як вони відкрили очі і побачили перед собою всю красу Царства Науки. Я не буду вам описувати весь вигляд того величезного царства, адже знаю, що діти не люблять великих описів і мають добру фантазію, щоб уявити те царство самим. Єдине, що треба відмітити, так це величезний замок, з нескінченною кількістю сходинок, куди привела наших героїв русалка. На першій сходинці вона покинула Едварда і Беллу і більше ні разу не з'явилася у цій казці.

Белла стояла, мов вкопана і роздумувала над тим, якби було би прекрассно мати такий замок в зменшеному вигляді вдома, щоб помістити туди усіх ляльок. Від думок її відірвав дивний звук, схожий до котячого "мяу" на другому поверсі.

- Едвард, пішли. Я хочу побавитися з кіцьою!! - Заверещала мала.

Діт піднялися на 2 поверх і те, що вони побачили там залишило їм психологічну травму на все життя. У кімнаті з  величезним ліжком стилю бароко, перед каміном і з стаканом "соку" у лапі, їх зустрів величезний кіт.

 - Мурмяу, доброго здоров'ячка. А так розумію, що ви до мене за завданням, мурмяу?

Діти подивились один на одного (Едвард знову згадав про той чай) і знову на кота.

- Вибачте, пане Кіт.. - було почав Едвард.

- Джейкоб, мене звати Джейкоб. - урвав його хазяїн кімнати.

- Так, містере Джейкоб, звісно. - продовжив лопчик- За яким завданням?

- За таким. Хіба ви не знаєте, що не виберетеся звідси, аж поки не виконаєте 3 завдань? Від мене, від Джастіна і від Гаги.

Джейкоб облизав свою лапу і витягнув з кишені своїх штанів листочок. Потім він на хвилинку задумався, і підійшовши до вікна, зняв з себе футболку, після чого діти почули мявкання і гавкання під вікном.

Кіт відкрив листочок і прочитав:

- Завдання №1. Знайти зайве слово: сіяти, сміятися, жити, слово, ремонтував, гратиметься.

Зробив мудрий вираз обличчя кіт продовжив:

- На все у вас є 10 хвилин, інакше ви програли.

Белла хотіла було заплакати, але ніяк не змогла видусити з себе сльози і тому перевела погляд на Едварда, який вже було хотів щось відповісти та передумав.

"Треба було краще вчитися!" - подумав собі хлопчик. І тут його осінило, він відчув себе Ейнштейном,якому на голову впало яблуко:

- Вчитися! Вчитися! Точно! Зайвим буде слово "слово". Бо це єдиний іменник серед дієслів. - очі хлопчика загорілися від щастя. - Правда ж?

Джейкоб ліниво почесав себе за вухом і, відкривши якогось величезного довідника, почав там щось шукати.

 - Так, Едвард, ти правий! Це правильна відповідь. Тепер біжіть на 3 поверх, там вас вже очікує Джастін.

Діти мерщій вибігли з кімнати, а кіт влігся на ліжко і задумався над нелегкою воєю долею улюбленця всіх кішок.

Дійшовши до кімнати на 3 поверсі, діти постукали у двері. Ніхто не відповів, але з-за дверей було чути спів. Спів, був настільки жахливий, що Белла притиснулася поближче до Едварда і прошепотіла:

- Мені страшно..Може ми підемо звідси?

- Ти що не чуло, що казав нам Джйкоб? Якщо ми не виконаємо всіх умов, то залишимося тут назавжди. А мені треба завтра бути вдома, ми домовилися з грати в футбол з 66 школою!

Тут раптом шум за дверима притих і діти знову постукали. Деврі їм відкрив доволі великий як для свого виду, хом'ячок і потішним голосом сказав:

- А ви швидше прийшли, аніж я собі думав. Ну що ж,проходьте.

Кімната хом'ячка була трохи меншою,ніж Джекоба, але яскравістю своєю нічим не поступалася. Рожеві шпалери, плакати з героями мексиканських серіалів і великий напис на стіні "I love New York" поєднувалися з  поведінкою хом'ячка якнайкраще. Запросивши до своєї кімнати гостей, Джастін запропонував їм вазу з різноманітними солодощами, головним інгредієнтом яких була ваніль. Перелякані діти зразу відмовились, адже мама вчила їх ніколи не брати цукерок та іншого у незнайомих людей.

- Ви дасте нам завдання? - переляканим голосом спитав Едвард.

- Так-так, звичайно. Ось воно яке:

(слухаючи цей спів, діти ледве стримували сміх)

Ви маєте 5 слів від мене.

І мусите докупи поскладать

Слова, що як трава зелена

І як Божа благодать.

Так от вам ці слова співаю

І прошу вас, запам'ятать:

Ніч, вулиця, ліхтар...що ще там маю?

Ага! Аптека й світло, о їх п'ять.

Тому подумайте ви добре,

І прошу речення мені сказать,

Де ті слова разом ужитті

І де є сенс, прошу вказать.

Джастін поклонився і діти нехотя поплескали йому. Потім Едвард подивився у туманні очі сестри і зрозумів, що йому як завжди доведеться все робити самому. В той час, як збігав час, і Едвард ніяк не міг втулити слово "аптека" у речення, Белла раптом дещо загадала і вигукнула:

- Ой, Едвард, пам'ятаєш, як ми з мамою вчора гуляли?

- В мене лишилась одна хвилина, Белла. Не заважай, будь ласка! - хлопчик дуже переживав, що не встигне придумати речення і більше ніколи не зможе побачити своїх друзів, залишившись у тому царстві навіки.

- Ні, ну послухай, Едвард! Ми ж тоді йшли з мамою вночі по вулиці, і біля аптеки світило світло з ліхтаря, пам'ятаєш? Ти тоді не..

- Послухай! Я нічого не хочу згадувати! - хлопчик вже почав плакати і благальними очима подивився на сестру. - Ми ніколи не повернемося додому, до мами!

І тут раптово хом'ячок Джастін підійшов до дітей і поплескав у свої великі лапки.

- Браво! Дівчинко, ти виконала завдання!

-Як? Як це вона виконала? - здивувався Едвард.

- Вона склала речення з тими словами, які я вам сказав. От послухай: "Ми ж тоді йшли з мамою вночі по вулиці, і біля аптеки світило світло з ліхтаря"

Едвард радісно скрикнув і обняв сестру.

-А дійсно! Яка ж ти розумна, Белла!

Дівчинка не зрозуміла, що відбувається але втішилась від того, що брат перестав на неї кричати.

- Біжіть за останнім завданням на 4 поверх. Але давайте спішіть, бо кожна хвилин рахується.

Джастін вивів гостей за двері, і взявши щітку для волосся у руки, почав свою розспівку.

Діти піднялися в кімнату на 4 поверсі і здивувалися, побачивши, що двері навстіж відкриті і їх вже чекає на порозі корова. Знаєте, вгадати,що це корова дітям було дуже складно, адже на її голові красувався трикутної форми величезний капелюх, на очах були великі чорні окуляри, а копита були надзвичайно великі, як для простої корови.

- Добрий вечір, дітвора. - радісно привітала гостей корова. - Я Гага.

- Дуже приємно, міс Гага. - привіталися діти.

- Я так розумію, що часу у вас обмаль і ми не встигнемо подивитися альбоми з моїми дитячими фото, на жаль. Але ви мусите знати, що зазвичай я більш гостинна особа. - Гага відкрила свою округлу сумочку і витягла звідти аркуш паперу. - Так от, ваше завдання: знайти антоніми до слів: добро, смуток і правда.

Гага відвернулася від дітей і поринула у свої думки. Щось дивне займало її голову все життя і вона нарешті отримала змогу про це подумати.

Белла в той час підійшла до столу і поринула в розглядання різних речей, якими був засипаний стіл Гаги. Едвард знову пожлкувавши, що не дуже старанно вчився у школі, намагався згадати щось про антоніми. Це була якраз остання тему, яку вони вивчали в класі, тому трошки поидівши, хлопчик радісно сказав:

- Я знаю!

- Дійсно? - Гага відволіклаь від свого світу і уважно подивилась на хлопчика.

- Так! Добро -зло, смуток- щастя, првда-неправда.

- Хммм, дай подуматию Це невірно. - Гага переможно подивилася на Едварда. - До слова правда ти не підібрав антонім, адже "неправда" не може бути антонімом і я знаю,що ти це вчив у шуолі.

- Вчив, але.. - Едвард нахилив голову і льози покотилися по його щоках. - Тепер ми ніколи не поврнемося додому,так?

- Хто вам таке сказав? Я прямо зараз планувала запропонувати вам свій чемодан, щоб відіслати вас додому! - Гага здивовано подвилась на хлопчика.

- Але ж Джейкоб, він..

-Він обманув вас, щоб ви старанніше думали і щось зрозуміли. Так от: ви хоч щось зрозуміли за сьогодні?

Едвард задумався на хвилину і відповів:

-Я буду вчитися в школі краще тепер, щоб на натупний раз швидко все відповісти.

-Та не будеш ти вчитися краще, хіба що перші дні. - Гага сіла на крісло і зняла окуляри. - Але не забувай тепер, що все те, що ти таки вивчив може тобі дуже допомогти в житті.

Гага перевела погляд на Беллу.

-А ти чого навчилася, маленька?

- Я?...ну, я більше не буду бігти на озеро з Едвардом.

-І то правльно. - Гага підійшла до шафи і витягнула звідти величезний фіолетовий чемодан. - Ну що ж, ви готові відправитись додому?

-Так! - хором крикнули діти.

-Залізайте! І не задавайте питань.

діти швденько залізли у валізу і перед ти як закрити її, Гага нахлилася і прошепотіла:

- Брехня. Антонім до "правди" буде "брехня".

Уже через декілька хвилин Белла знову бавилася своїми ляльками, а Едвард сидів за столом і читав підручник. А через декілька років Едвард здав ЗНО на 200 балів і його показали по телевізору. Белла ж вийшла заміж на багатого чоловіка і побудувала великий дім, як той замок з Царства Науки.